Ірина Шуст: «Кожен проєкт для регіональних мовників – невеличкий виклик»

stub

Третій сезон «Лабораторії форматів» відзнятий, учасники проєкту домонтовують останні випуски і запускають їх в ефір. Про те, чи вдалося командам реалізувати формати сповна, як карантинні обмеження вплинули на роботу, та про плани креативної команди на новий сезон, ми поговорили з Іриною Шуст, креативною продюсеркою «Лабораторії форматів».

Ірино, розкажи, будь ласка, про третій сезон «Лабораторії форматів». Чи вдалося учасникам проєкту реалізувати формати сповна?

На початку сезону ми дуже переживали, чи все вдасться, тому що після того, як ми оголосили конкурс для учасників, в Україні почався локдаун. Ніхто не знав, чи надовго ми опинились в ізоляції, і що буде далі? Ми навіть думали переформатувати проєкти у більш віртуальні, але відмовились від цієї ідеї. Не всі проєкти можна було реалізувати таким чином. Тому вирішили більше часу виділити на підготовку, а самі зйомки перенести на середину літа.  І я думаю, що це було правильне рішення, тому що нам вдалось реалізувати формати у тому вигляді, на який ми сподівались.

Чим третій сезон відрізняється від двох попередніх?

В принципі формати усіх трьох сезонів мають дуже потужну соціальну складову. Але з кожним разом ми намагаємось залучити все більше людей. І у третьому сезоні, незважаючи на карантин, нам вдалось охопити значно більшу аудиторію. Крім того, цього разу ми спробували створити повноцінне дитяче шоу та незвичну кулінарну програму, метою якої було перевірити наскільки добре люди в регіонах знаються на реформах. Я тримаю кулаки за ще один соціальний проєкт з обміну громадами, оскільки вважаю, що сусідні громади завжди мають допомагати одна одній та ділитись своїм найкращим досвідом.

Як розвиваються, вчаться регіональні мовники? Які формати їм даються легше, які важче? І чому так?

Мені здається, що кожен формат для регіональних мовників – невеличкий виклик. Їм самим цікаво спробувати свої сили у різних жанрах. З приводу, що легко, що важко дається, - не знаю,  мені здається на кожному проєкті учасники експериментують, і в одних моментах їм буває легко, в інших – складніше, але не думаю, що це настільки вже залежить від формату. Зрозуміло, що великі проєкти вимагають більше зусиль, але  вони дають більше досвіду й фану.

Які складнощі виникали в учасників під час реалізації форматів?

Карантин. Тут, звичайно, треба було шукати нові форми, щоб залучати людей у проєкти та не наражати їх на небезпеку. Але всі справились.

Пандемія коронавірусу змінила підхід до комунікації між менторами та учасниками проєкту. Чи не виникало з цим складнощів? Адже раніше ви їздили на місця і допомагали зі сценарієм, пілотним випуском, а тепер лише зум.

На диво, всіх такий формат задовільнив, тому що по кожному проєкту ми збирались на обговорення не один раз. І кожен з учасників міг поділитись своїм досвідом. Всі були в одному колі і часом навіть радили один одному, як краще знімати, тому що проєкти стартували не одночасно. Одні вже були на середині шляху, інші – на початку, тому досвід тих, хто вже зайшов у зйомки, тут був важливим і цікавим.

Яких форматів, на твою думку, не вистачає на регіональних екранах і які потенційно можуть з’явитися у наступних сезонах?

Ми ще тільки плануємо обговорювати наступні формати. Ми точно будемо рухатись далі у соціально-розважальному напрямку. Але цього разу нам хочеться залучити людей до обговорення сучасних цінностей і яким вони бачать своє майбутнє в Україні.

Пресцентр НАМ