Приєднатися до НАМ
Вхід для користувачів Логін Пароль Реєстрація Увійти

 

Новини

РозділиНовини НАМ

16.5.2018 15:00 | Автор:

Мені би дуже сильно хотілося, щоби журналісти почали показувати політику, чиновництво і бізнеси не з парадного входу!

Все колись починалося з дуже класної журналістики. Мені пощастило. Я працював в команді Олександра Ткаченка, команда якого починала робити ТСН. Це були новини, на які в той момент не могли, як слід, натиснути влада і великий бізнес. Тільки справжні новини! Оце була розшифровка. Зараз, нажаль, ТСН так не розшифровується.

Темники з АП. В 2001-2002-му роках до редакцій почали приходити темники. Журналісти були поставлені кожен перед персональним вибором: або ти робиш так, як тобі написали, і нехтуєш своєю місією професійною і своїми стандартами, або ти залишаєшся за бортом без грошей, без нічого. Кожен робив свій вибір. Я, наприклад, зробив свій вибір, пішов з посади шеф-редактора Нового каналу в нікуди. Хтось залишався. Я не берусь судити. Тому що в житті часто ми стоїмо перед вибором обирати ковбасу, чи обирати свободу. Інколи обрати свободу означає залишись не те, що без ковбаси, а без шматка хліба. Тому вибір складний.

Стокгольмський синдром. Дедалі більше журналістів змушені були обирати ковбасу. А коли ти працюєш днями, місяцями, роками так, як тобі наказують, то йде певна професійна деформація. В якийсь момент у тебе вмикається стокгольмський синдром і ти вже починаєш казати: «А що? Це правильно! Ми за правоє дєло, а ви там бузу якусь підіймаєте. Що ви всім жити заважаєте?»  Медійне середовище дуже сильно поламали 2000-ні.

У мене особисто надзвичайно велика надія на те, що Суспільне стане флагманом для всіх інших. Тому що в реальній роботі, коли хтось уже повідомив, то інші журналісти можуть сказати своєму олігарху-папіку: «Чекай! А он Суспільне вже повідомило. Як ми будемо про це мовчати? Це вже знають всі люди!» .

Мені би дуже сильно хотілося, щоби журналісти почали показувати політику, чиновництво і бізнеси не з парадного входу! Тому що те, що ми маємо зараз змальоване медіа, це якась паралельна реальність. Це не те, що відбувається насправді.

Справжні новини. На певний момент, коли,  я, як кризовий менеджер, приходжу на який небудь канал, можу бути певним, що протягом певного часу, (це зазвичай домовленість з власником), канал з новинами буде працювати за стандартами. А це означає, що  хоча би кілька місяців, але люди з цього каналу будуть отримувати реальні новини. Якщо це можливо, то чому це не зробити. Інакше можна просто як би опустити руки і сказати – та нічого в цій країні ніколи не буде. Це ж не підхід взагалі. Ми так ніколи тут нічого не змінимо.

У нас дуже поширені стереотипи, що журналіст повинен якось впливати на суспільну думку. Або журналіст повинен рятувати світ, робити його кращим. З цього потім ми  і маємо паралельну реальність. Журналіст насправді повинен інформувати людей про те, що є, але за стандартами. А коли він інформує, люди роблять свій власний вибір. Різні вибори.  Ну, починаючи від того, за кого вони проголосують на виборах мера чи президента. І закінчуючи тим, чи підуть вони на барикади, чи не підуть.

Стандарти – це не скрижалі,  вигадані мною. Це просто правила гри в професії,  які формувалися абсолютно еволюційним шляхом, ще починаючи з древньої газетної журналістики. Вони були як негласні правила: треба перевіряти кожну інформацію треба бути точним, треба балансувати думки, даючи слово всім сторонам конфлікту. Не можна змішувати факти і суб‘єктивні думки.

Журналістські розслідування дають людям уявлення про певних персонажів, про певні злочини, які можуть навіть не розслідуватися правоохоронцями. Не візьметься за це генпрокуратура. Хоча зараз в мене там є якась смішна надія на НАБУ, на САП… От ще антикорупційного суду не створили. Але про це розкажуть журналісти і всі будуть знати. І може це щось змінить.

Є величезна купа і молодих, і не дуже молодих журналістів, надзвичайно потужних, або як кажуть, перспективних. В мене оптимістичний погляд на майбутнє української журналістики. Я бачу  велику кількість людей, яких я дуже добре знаю, як професіоналів і бачу, що вони роблять.  Я можу   їм лише побажати такої гарної професійної впертості.  Щоби уміти відстояти свої професійні цінності.

Ігор Куляс, медіатренер

Повернутися до розділу

 

Блог НАМ

Наталя Беднарська
Наталя Беднарська
Проработав более 10 лет в медиа, я лично сталкивалась с нехваткой решени
Переглядів: 4764  Коментарів: 0
Тетяна Лебедєва
Тетяна Лебедєва
Недавно на сайте «Телекритика» прочла интервью с Натией
Переглядів: 12650  Коментарів: 0